«Олена Пчілка :улюблені твори –дітям»

                        авторитет імені до 170 річчя Олени Пчілки

Немеркнучу сторінку в історію українського національного відродження вписала Ольга Петрівна Драгоманова-Косач, більше відома під псевдонімом Олена Пчілка. 

Однією із перших в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття Олена Пчілка почала писати для дітей, враховуючи їх вікові особливості. Вона залишила багату літературну спадщину для дітей: поезії, поеми, оповідання, байки, драматичні твори, фольклорні записи. Її твори позбавлені формального дидактизму, їх об’єднує прагнення автора розбудити у дітей любов до рідного краю, виховати кращі моральні почуття, навчити бачити прекрасне в навколишньому світі.

 

Більшість з творів, адресованих дітям, були надруковані в часописі “Молода Україна”,також у збірнику “Українським дітям” (1882), збірці “Думки-мережанки” (1886), у журналах “Зоря”, “Дзвінок”, частина (в основному – це драматичні твори) зберігаються в рукописах. У наш час найповніше видання дитячих творів Олени Пчілки з’явилося у 1991 році під назвою “Годі, діточки вам спать!” з передмовою О. Таланчук.

В 1908 ріці  Олена Пчілка перенесла до Києва свій тижневик “Рідний край” Вже тоді,вона розуміла, що для національного виховання майбутніх поколінь треба працю виховання починати з колиски. Будучи послідовною у своїх поглядах, вона не обмежувалась вихованням тільки своїх дітей у національному дусі. Вона не задовольнялась тим, що виховала й дала Україні славнозвісну поетесу, свою доньку Лесю Українку. В цьому ж році вона  засновує у Києві  український дитячий журнал “Молода Україна” .

Видавати два часописи власним коштом Олені Пчілці було матеріально важко,до того ж більшість передплатників просто боялися мати у себе український часопис. Попри всі труднощі письменниця утримувала видання аж до його закриття у 1914 році, тому що вважала працю для українських дітей своїм патріотичним обов’язком [2, 254].

Робота над виданням “Молодої України” розкрила погляди Олени Пчілки на завдання дитячого журналу і книжки у справі виховання українських дітей. Щонайперше завдання: виховання у них любові до рідної мови ,тому що з мови починається пізнання світу  свого народу, його духовності, у мові беруть витоки національно-патріотичне,моральне виховання. Звертаючись до майбутніх читачів “Молодої України”, Олена Пчілка писала: “Будемо розмовляти – розмовляти по-українському. Довго ми ждали сього. Всі діточки мають свою часопись: французи – французьку, німці – німецьку, отак і інші, тільки у нас не було своїх кубельців для українського слова. Тепер вони єсть. Просимо ж не цуратися нас, бо не подоба цуратися свого рідного слова! Воно любе* як материна ласка!” .

Прагнучи дати дітям високохудожні твори освітньо-виховного спрямування, Олена Пчілка дбайливо добирала авторів свого журналу, серед яких є відомі і маловідомі сучасному читачеві: Леся Українка, Борис Грінченко, Михайло Старицький, Спиридон Черкасенко, Надія Кибальчич, Христя Алчевська, Людмила Старицька-Черняхівська, Грицько Григоренко, Олександр Олесь, Микола Фон-Рендель, Сергій Мартос, Марія Ішуніна, Одарка Романова, Валер’ян Тарноградський та інші. Чимало різноманітних за жанрами творів належать перу Олени Пчілки. У “Рідному краї” вона зізнавалась читачам: “... коли хотілось мені додати якесь відповідніше оповідання, чи віршик, чи розповідь із світознання, чи якусь казочку, або сміховинку, чи щось інше, то сідала й писала сама, – часом підписуючи своє ймення або становище, а часом ні”.

Своїм змістом, чудовою мовою, уміло дібраним, цікавим і повчальним матеріалом журнал був дуже цінним. При його укладанні Олена Пчілка виявила свій талант педагога і психолога. “Молодою Україною” вона прагнула допомогти педагогічній громадськості у справі національного виховання молодого покоління. “Діти, – писала педагог, – се наш дорогий скарб, се – наша надія, се – молода Україна. Чи дитина виросте приятелем, чи ворогом України, – се багато залежить від виховання” .

Вбачаючи у художній літературі один з найдійовіших засобів виховання, Олена Пчілка вважала, що для дитячого читання слід добирати такі твори, які б всебічно розвивали, збагачували і виховували дітей.

Великої ваги необхідно надавати творам історичної тематики, тому що вони, за переконанням письменниці, поглиблюють духовність, зароджують почуття причетності до героїчних подій минулого, до славних традицій батьків, дідів та прадідів і виховують відповідальність за майбутнє. Формуванню національної самосвідомості дітей сприяли розповіді про Київську Русь, Запорізьку Січ, козацьких гетьманів, кращих представників української культури Т. Шевченка, М. Лисенка, Б. Грінченка та інших, які подавала Олена Пчілка у “Молодій Україні”.

Розуміючи важливість ознайомлення дітей з надбанням людства, письменниця поставила перед собою ще одну важливу педагогічну мету* яку успішно реалізувала: прилучити молодих українців до здобутків світової культури. Вона знайомила дітей з творами Ч. Діккенса, С. Лагерльоф, Р. Кіплінга, В. Гауфа, Д. Свіфта, Е. Сетона-Томпсона, А. Доде, В. Гюго, Г. Андерсена, О. Уайльда, О. Пушкіна, Л. Толстого, М. Гоголя, І. Тургенєва, Д. Маміна-Сибіряка, М. Лермонтова. Переважну більшість творів переклала українською мовою сама письменниця, і кожен з них несе у собі пізнавальне і виховне значення, бо призначений, за її словами, “для втіхи і для науки”.Отже, письменниця переконана, що художній твір для дітей має давати поживу не лише дитячому

Читання книг, відзначає письменниця, розширює кругозір дитини, її уявлення, знання, виховує почуття, естетично збагачує, а через те, що Зоря мало читає, йому важко висловлювати свої думки, переказувати навіть невеличкі історії зі святого писання [4].

Вважаючи, що дітей з раннього віку слід ознайомлювати з традиційними особливостями українського побуту, розвивати творчі смаки і, разом з тим, виховувати любов до свого рідного, національного, Олена Пчілка цілеспрямовано і систематично подавала народознавчий матеріал. Зокрема, на сторінках журналу “Молода Україна” знаходимо зображення гончарних виробів, писанок, узори вишивок, розповіді про них і навіть практичні поради, як, наприклад, вишивати: “Отсе вам, діточки, узорчик, наче рамка. Можна таке вишити, та й зробити рамку до портрета чи якогось малюночка. Або можна вишити таким узором комірець, чи хустинку, чи серветки. Можна вишити одним цвітом, або додати іншого...”, “... узори придадуться... для подаруночка мамі або татові на Різдво”.

Світ поезії авторки несе в собі могутній заряд гуманізму, доброти, сердечності. Олена Пчілка намагається виховати у дітей почуття любові один до одного, необхідність допомагати у біді, рятувати від небезпеки (“Зайчатко й хлоп’ятко”, “Сестричка й братик”, “Дітвора”, “Івасик” та ін.).

Високо цінуючи взаєморозуміння і порядність в родинних стосунках, Олена Пчілка чимало віршів написала про сім’ю. Вони вчать поважати старших, цінувати турботу батьків, піклуватися про менших себе (“'Мама і доня”, “Люлі, люлі”, “Вишеньки-сережки”, “Сестричка і братик”, “Сусіди”).

Виховне спрямування мають також байки письменниці (“Снігир та щиглик”, “Метелик”, “Миша-городянка і миша-хуторянка”, “Котик та кухар”, “Гнідко та Сірко”, “Микола і Лиска”, “Котова наука”, “Орел на визволі” та ін.). Втілюючи в собі мудрість народу, вони проголошують, що не слід втішатися чужим горем, ображати слабших, здобуваючи життєвий досвід, брати все на віру; засуджують неробство, зраду, обман.

Серед оповідань особливу увагу привертають ті, в яких Олена Пчілка відображає духовний світ селянської дитини (“На хуторі”, “Сосонка”, “Хлопчик та ведмідь”, “Збентежена вечеря”, “Півтора оселедця”). Вона показує глибоку порядність і душевність дітей із селянських родин, підкреслює, що навіть найсуворіші життєві обставини не можуть зруйнувати ті чесні і благородні почуття, успадковані ними від старших, від народу. Вона засуджує бездушність, лицемірство, нещирість у ставленні до дітей, прагне художнім словом допомогти сьогоднішнім дітям чуло сприйняти поняття “людська гідність”, тому що в умовах дефіциту духовності душа людей не завжди відкрита щирому співчуттю.

Чудовою мовою* патріотичним змістом, моральними мотивами відзначаються такі дитячі п’єси Олени Пчілки, як: “Весняний ранок Тарасовий”, “Казка Зеленого Гаю”, “Дві чарівниці”, “Щасливий день Тарасика Кравченка”, “Мир миром”, “Без’язикий”, “Кобзареві діти” та інші. З них лише перші дві було надруковано, а інші ставилися на сцені з рукописів і користувались великим успіхом у юних глядачів. Майже в кожній з них згадується ім’я Т.Шевченка, або використовуються і обігруються сюжети його творів, або розповідається про нелегке життя поета. Таким чином письменниця хотіла прилучити дітей до скарбниці натхненного, полум’яного Кобзаревого слова, прагнула, аби він став для них уособленням кращих сподівань народу.

Твори саме такого спрямування мали увійти до читанки* яку готувала письменниця, але згодом вони з’явилися окремою книжкою під назвою “Українським дітям” (1881). Зважаючи на те, що навчання в школах рідною мовою і видання українських підручників були заборонені, і може спливти чимало часу, перш, ніж ці заборони будуть зняті, Олена Пчілка вирішила не чекати і дати українській дитині поживу для серця і розуму рідною мовою.

Отже, у системі виховання підростаючого покоління Олена Пчілка важливого значення надавала змісту і спрямуванню творів, що призначалися для дитячого читання. Письменниця вважала, що книга повинна давати дітям матеріал для пізнання дійсності, розвивати їхню увагу, позитивні риси характеру і водночас відповідати їхнім запитам та інтересам. В коло дитячого читання мають входити як твори вітчизняних авторів, так і тих, чиї імена є окрасою світової літератури. Акцентуючи увагу на загальнолюдських гуманістичних цінностях, художня література для дітей має виховувати національно свідому людину, яка шанує історію, традиції, звичаї народу і відчуває відповідальність за його долю. Творчість самої Олени Пчілки для дітей відповідала усім цим вимогам. Цікавим і необхідним напрямом подальшого дослідження проблеми стане аналіз “Азбуки” і “Букваря” письменниці, які зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України.