"СВІТЛИЙ  ТАЛАНТ-ТРАГІЧНА ДОЛЯ "                                                                                                   "Я для тебе горів український народе… "                                                             Василь Симоненко 

Василю Симоненко  -85 років . 

 

Василь Симоненко народився 8 січня 1935 р.  в селянській родині на Полтавщині.  Дитинство і юність припали на воєнні та післявоєнні роки. Складати вірші Василь почав ще в школі, і школярі називали його гучним словом «поет». У 1952 р. закінчив із золотою медаллю сільську середню школу,  вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Шевченка. Під час навчання  в університеті  брав участь у літературній студії імені Василя Чумака (СІЧ).

  Після закінчення університету  працював у газеті «Черкаська правда», «Молодь Черкащини», був власним кореспондентом «Робітничої газети», займався літературною творчістю.

Навесні 1960 р.  Василь Симоненко разом з Аллою Горською, Ліною Костенко, Іваном Драчем, Василем Стусом, Миколою Вінграновським, Євгеном Сверстюком   став учасником  Клубу творчої молоді, залучався до літературних вечорів та диспутів.

В умовах радянської цензури твори  поета друкувалися неохоче,  але великої популярності набули  самовидавні поезії Симоненка, які характеризували  його як борця за державний і культурний суверенітет України  II-ї половини XX  століття. 

Збірка поезій  Василя Симонека «Тиша і грім» з’явилася у 1962 році і  стала подією у літературно - мистецькому житті України. Василь Андрійович Симоненко став членом Спілки письменників України.

Покликанням  серця і внутрішньою потребою  поета був пошук місць масових поховань жертв сталінських репресій.  1962 року Василь  Симоненко разом з А. Горською та Л. Танюком виявили місця поховання розстріляних НКВС на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, в Биківні. Про жахливе відкриття було складено і надіслано до Київської міської ради Меморандум з вимогою оприлюднити місцезнаходження масових поховань і перетворити їх на національні місця скорботи та пам’яті.  

У 1963 році Симоненко був декілька разів жорстоко побитий,  унаслідок чого помер від швидкоплинної хвороби.

У перші десятиліття по смерті  Симоненка  літературна критика намагалася  замовчувати творчість поета: у  1964 р. побачили світ збірка поезій  «Земне тяжіння», казка «Подорож у країну Навпаки»; 1965 – збірка  новел «Вино з троянд»; 1966  – вибране  з творчості «Поезії».  У 1981 р.,  після 15-річного офіційного забуття поета, з'явилася книга вибраного «Лебеді материнства» з передмовою Олеся Гончара.

 В незалежній  українській державі творчий здобуток Василя Симоненка оцінюється по-новому. Мірою краси поета стала міра життєвої правди і свободи.  Його твори побачили світ, їх читають, на них виховуються покоління громадян України. У 1995 році Василю  Симоненку було посмертно присуджено Державну премію України імені Тараса  Шевченка за збірки поезій та прози  «Лебеді материнства»,  «У твоєму імені живу»,  «Народ мій завжди буде». Твори Василя Симоненка дістали всенародне визнання. Його поезія розлилася піснею по українській землі.  

З нагоди 85-річчя від дня народження Василя  Андрійовича  Симоненка розгорнуто книжкову виставку  "Світлий талант-трагічна доля».

Експозиція презентує  видання творів поета,  збірники поезій різних років видання, окремі твори, казки, байки, літературні статті, щоденники, рецензії, нариси та кореспонденції. Творчий і життєвий шлях письменника висвітлюють окремі видання  унікальних  спогадів, цікавих  фактів про  ВасиляСимоненка його колег і друзів, наукові публікації, статті з періодичних видань.