вівторок, 9 вересня 2025 р.

 Бібліотека- філія №47 рекомендує читачам познайомитись з новим романом Надії Гуменюк «Твоя навіки…». 


Роман заснований на щоденниках Михайла Чигрина, листах Ліди, переданих Українському інституту національної пам’яті. Це додає твору ваги і справжності. 

"Твоя навіки…" — це глибока історія про доли двох закоханих, яких випробовували історичні обставини. Ліда і Михайло - не просто персонажі, а символи безсмертної любові та відданості, які не зламались навіть у тюремних камерах і таборах ГУЛАГу, й далеких куточках світу. Через їхню історію пролунає голос пам’яті, мужності.

Головні герої роману:

Ліда Кушнірук - із дитинства разом з Михайлом, навчалися в Луцькій українській гімназії, були закохані й у своїх мріях, і в житті, і в буремні часи.

Михайло Чигрин - її юнацьке кохання: разом з Лідою за український патріотизм потрапили до в’язниці, їхню любов розділяла лише кам’яна стіна .

В’язницю для них обох побудували тоді ж, коли їх розділила стіна -невеличка, але символічна межа між двома душами. Ліду відправляють до одного з таборів ГУЛАГу, а Михайло вирушає в подорож Європою аж до Австралії. Проте, навіть у неволі й розлуці, Михайло зберігає золотий перстеник, подарований Лідою, та її листи, які стали для нього оберегом і символом відповідальності, любові.

Навіть через роки ув’язнення і тисячі кілометрів, Ліда і Михайло лишаються духовно пов’язані.

Кохання у складні часи - вони були разом «змалечку», і навіть доля не змогла роз’єднати їх.

Їх переслідували за любов до України, тож історія особистого кохання стає вираженням національної стійкості. Їх розділяють не лише кілометри, а й десятиліття. Михайло опиняється за кордоном, у діаспорі. Проте навіть далеко від Батьківщини, він думає про Ліду, як про свою єдину.

Листи Ліди і спогади про неї стають для нього оберегом, моральним компасом у чужого світі.

У романі немає банального романтизму. Навпаки – це глибока  любов, це життєвий шлях двох українських патріотів, пов'язаний глибоким почуттям, яке пройшло через репресії, розлуку, табори, і навіть пів століття.


Немає коментарів:

Дописати коментар