Різдво Христово

"Різдвяні троянди в букеті палають,
Дзвіночки пролили на світ голоси,
Красуні ялинки гірляндами сяють –
Запрошують в свято добра і краси.
Молитвенно-чистим і ніжно-родинним
Це свято приходить до кожного в дім.
Дитятко Ісус йде до серця людини,
З небес несучи Свій Божественний німб.
А в небо різдвяна молитва хай лине,
І в ній — наша віра, надія, любов
До Того, Хто з іменем Божого Сина
До кожного серця сьогодні ввійшов."
7 січня особлива духовна радість обіймає кожного з нас, бо цей день – незвичайний. Ми прославляємо одну з найвеличніших подій Священної історії щирим і сповненим радості привітанням: „Христос рождається – славіте Його!”

Різдво Христове належить до великих християнських, так званих дванадесятих свят, які церква відзначає особливо урочисто. За біблійними свідченнями цього дня народився Син Божий — Ісус Христос, якому люди поклоняються вже два тисячоліття.

Святкування Різдва на території сучасної України з давніх часів супроводжувалося барвистими народними звичаями, де воно вважалося одним з головних сімейних свят, якого чекали весь рік.

На слов'янських землях Різдво злилося з древнім слов'янським обрядом – Святками (Святочні обряди з часом стали різдвяними). Це час вважався найвеселішим у році: молодь збиралася на масові гуляння, співала пісні, розповідала байки. Крім того, цей час вважався чарівним: дівчата збиралися разом, щоб поворожити на судженого-ряженого. Вважається, що саме на Різдво можна найточніше передбачити свою долю. Святки тривають ще 12 днів після Різдва.

До святкування Різдва готувалися задовго. За 40 днів до Різдва починався різдвяний піст (звідси й інша його назва – свята Чотиридесятниця): їли рибу, зате на Різдво прийнято було готувати свинину.

В українській культурі Різдво починають святкувати шостого січня, в Святвечір (Святий вечір). У цей день також слід дотримуватися суворого посту з повним утриманням від їжі до першої зірки. Вечірня трапеза ставала закінченням суворого передріздвяного сорокаденного посту. За столом прийнято збиратися всією сім'єю відразу ж після появи першої зірки в небі, яка символізує Віфлеємську зірку, що оповістила пастухів про народження Ісуса.

Починаючи з вечора 6 січня, було прийнято колядувати. Колядники ходили по дворах з "Віфлеємською зіркою" – великою зіркою із позолоченого паперу, прикрашеною ліхтариком, паперовими гірляндами, іноді іконою, яка закріплювалася на палиці. Колядники наспівували різдвяні гімни – колядки та щедрівки. За свої піснеспіви колядники просили у господарів навколишніх будинків монети. Ця традиція збереглася досі.